Читать онлайн книгу "Путівник по Чорнобилю"

Путiвник по Чорнобилю
Борис Тинка


Одним з найпопулярнiших туристичних маршрутiв останнього десятилiття е подорож до Чорнобильськоi зони вiдчуження. Тим, хто цiкавиться iсторiею Украiни, не вдасться оминути увагою подii 26 квiтня 1986 року. Аварiя на Чорнобильськiй АЕС – найбiльша за всю iсторiю ядерноi енергетики. До теперiшнього часу частина територii Украiни залишаеться непридатною для проживання, i ця ситуацiя залишиться незмiнною впродовж десяткiв чи навiть сотень рокiв.

Автор путiвника, Борис Тинка, живе у Краковi, е власником бюро подорожей i керуе проектом «Туризм в Інтернетi» для просування онлайн-туризму в Польщi i в Украiнi. Кiлька останнiх рокiв розробляе маршрути для вiдпочинку польських туристiв в Украiнi, здебiльшого у Львовi, Киевi та Одесi. Новий маршрут – до Чорнобильськоi зони.

Книга заохочуе читача ближче познайомитись з цим мiсцем, з iсторiею мiст та сiл, якi постраждали внаслiдок аварii, а також з iсторiею жителiв, яких примусово евакуювали з рiдних домiвок. Автор детально описуе мiста Чорнобиль, Прип’ять i Славутич, подае багато практичноi iнформацii i порад для безпечноi подорожi.

Книга iлюстрована авторськими свiтлинами.



В формате PDF A4 сохранен издательский макет.





Борис Тинка

Путiвник по Чорнобилю



Переклад з польськоi Я. Задирiенко, Є. Тарнавського

Художник-оформлювач О. Гугалова-Мешкова



© Б. Тинка, 2020

© Я. Задирiенко, Є. Тарнавський, переклад украiнською, 2020

© О. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020


* * *




Вступ


Катастрофа на Чорнобильськiй АЕС сталася 26 квiтня 1986 року. Безсумнiвно, це була одна з найголовнiших подiй кiнця XX столiття. На думку фахiвцiв, аварiя на ЧАЕС е найбiльшою за всю iсторiю ядерноi енергетики, у результатi якоi постраждали й продовжують страждати мiльйони людей. До теперiшнього часу частина територii Бiлорусi та Украiни залишаеться непридатною для проживання, i ця ситуацiя буде незмiнною впродовж десяткiв чи навiть сотень рокiв. Витiк радiоактивних речовин внаслiдок аварii на Чорнобильськiй електростанцii можна прирiвняти до вибуху 500 бомб, скинутих у 1945 роцi на японське мiсто Хiросiму.

Дата 26 квiтня 1986 року подiлила iсторiю украiнського Полiсся на два перiоди: до та пiсля аварii. Об 01:23:45 годинi того дня життя сотень тисяч людей змiнилося назавжди.

26 квiтня 1986 року, о 01:23:45 серiя потужних вибухiв зруйнувала реактор та четвертий блок Чорнобильськоi АЕС. 29 квiтня в Польщi, Нiмеччинi, Австрii та Румунii зафiксували дуже високий радiацiйний фон. 30 квiтня у Швейцарii та на пiвночi Італii. Першого та другого травня у Францii, Бельгii, Нiдерландах, Великобританii та на пiвночi Грецii. Третього травня в Ізраiлi, Туреччинi, Кувейтi. Радiоактивнi частинки, викинутi на велику висоту, поширювалися по всьому свiту. Другого травня iхню присутнiсть зареестрували в далекому Китаi, 5 травня – в Індii, США та Канадi. Протягом кiлькох весняних днiв 1986 року Чорнобиль став проблемою свiтового масштабу.

Усе, що сталося пiсля трагедii, грунтувалося на жахливiй некомпетентностi, бюрократii, халатностi, брехнi, але передусiм на зневазi та нехтуваннi людським життям. Чорнобиль – це не лише техногенна, а й суспiльна катастрофа. Масштаби цiеi подii вийшли далеко за рамки державноi пропаганди й вплинули на подальший розвиток подiй, якi в 1991 роцi закiнчилися розпадом Радянського Союзу. Катастрофа призвела до розчарування в тогочаснiй системi. Крiм того, хвилю обурень викликало приречення на смертельнi дози опромiнення молодих солдатiв та жителiв забруднених територiй. Безпомiчнiсть влади, вищезгадана пропаганда, вiдсутнiсть можливостi отримувати професiйну медичну допомогу, брак правдивоi iнформацii призводить до загибелi та хвороб мiльйонiв людей.

За декiлька днiв пiсля аварii, згiдно з розпорядженням уряду, практично за допомогою звичайного циркуля на картi вiдмiрили 30-кiлометровий радiус навколо зруйнованого реактора ЧАЕС. Внаслiдок цього виникла величезна територiя, яку згодом назвали Зоною вiдчуження. Всерединi так званоi 30-кiлометровоi Зони позначили ще одну, на цей раз 10-кiлометрову, що охоплюе найбiльш забрудненi територii навколо АЕС. В’iзд до Зони вiдчуження та виiзд iз неi досi здiйснюеться через контрольно-пропускнi пункти.

Усiх мешканцiв невеликих мiст та сiл, якi опинилися в межах Зони вiдчуження, евакуювали. Спершу евакуювали кiлька навколишнiх сiл, а також населення мiста Прип’ять та Чорнобиль. Радiоактивно забрудненi землi, досi оточенi колючим дротом, щороку привертають увагу людей з найвiддаленiших куточкiв нашоi планети.

Впродовж багатьох останнiх рокiв мого життя назва украiнського мiста Прип’ять i Чорнобильськоi АЕС асоцiювалася для мене передусiм з «опромiненням» та «примусовою евакуацiею». Приiхати сюди, до Зони вiдчуження, мене спонукали численнi публiкацii, присвяченi цiй тематицi. Для тих, хто цiкавиться iсторiею Украiни не вдасться оминути увагою подii того трагiчного дня – 26 квiтня 1986 року. Досить часто, перебуваючи в Киевi та вiдвiдуючи меморiали, присвяченi цiй катастрофi, було б нерозумно не скористатися нагодою i не вiдвiдати мiсце, яке знову й знову нагадуе нам про трагедiю людей – колишнiх жителiв цiеi Зони.

Всупереч стереотипам, Прип’ять та Чорнобиль – це два абсолютно рiзних мiста. Прип’ять розташована за три кiлометри вiд Чорнобильськоi АЕС. Мiсцеве населення до аварii налiчувало близько 49 тисяч осiб. Щороку в Прип’ятi на свiт з’являлося майже 800 немовлят. Мiсто розвивалося. Мабуть, не буде перебiльшенням сказати, що воно квiтло як тi квiти, що буяли на вулицях i проспектах.

Чорнобиль розташований на вiдстанi орiентовно 12 км вiд АЕС. Мiсцеве населення до аварii тут становило майже 14 тис. жителiв.



Я гадаю, що перед вiдвiдуванням Зони вiдчуження спершу варто ознайомитися з подiями, якi сталися «до» та «пiсля» 1986 року. Ця книга мае заохотити читача ближче познайомитися з цим мiсцем, з iсторiею мiст та сiл, якi постраждали внаслiдок аварii, а також з iсторiею жителiв, яких примусово евакуювали з рiдних домiвок.




До 01:23:45,

26 квiтня 1986 року





Карта Полiсся. 1665 рiк



Украiнське Полiсся охоплюе пiвнiчну частину краiни. Залежно вiд розташування щодо Днiпра воно подiляеться на Правобережне та Лiвобережне. Територiя Киiвського Полiсся, по сутi, бере свiй початок поблизу столицi Украiни, у Пущi-Водицi. Назва мiсцевостi, яка розташована на пiвнiчно-захiднiй околицi Киева, походить вiд густих лiсiв, що оточують цю територiю.

Полiсся мало свою культуру, своi звичаi. Першi слiди перебування людини на цiй територii датуються добою пiзнього палеолiту, який е найдавнiшим та найдовшим перiодом в еволюцii людського суспiльства. Пращурами слов’ян, якi населяли терени Полiсся, були племена полян, древлян та дреговичiв. Поляни оселилися над Днiпром та заснували майбутню столицю – Киiв. Древляни та дреговичi заселили пiвнiчнi землi, а кордоном, який iх роздiляв, стала рiчка Прип’ять.

Пiсля того, як древляни вбили князя Ігоря, правителькою Русi, вiд iменi свого малолiтнього сина Святополка I, стала княгиня Ольга. У народi ii називали Ольгою Мудрою або Ольгою Киiвською. Вона жорстоко помстилася древлянам за смерть свого чоловiка, спаливши iхню столицю Іскоростень. Жителiв мiста вбили. За час свого правлiння Ольга централiзувала владу в Киiвськiй Русi. На мiсцi колишнього мiста Іскоростень постало мiсто Овруч.

У 1341 роцi, за часiв Гедимiна, Полiсся приеднали до Великого князiвства Литовського. Пiсля 1569 року територiя Полiсся належала Речi Посполитiй та входила до складу Брест-Литовського воеводства, частково до Мiнського та Киiвського воеводств. У Берестi 1596 року уклали Берестейську унiю – угоду мiж католиками та православними.

Пiсля третього подiлу Речi Посполитоi (1795 р.) Берестейське воеводство опинилося в складi Росiйськоi Імперii. Згiдно з Берестейським договором, пiдписаним 9 лютого 1918 року мiж Нiмецькою Імперiею, Австро-Угорщиною та iхнiми союзниками – Украiнською Народною Республiкою (УНР), берестейське воеводство вiдiйшло до новоствореноi УНР.

Захiдне Полiсся в мiжвоенний перiод перебувало в складi Польщi, а Схiдне – стало частиною Росiйськоi Радянськоi Республiки. У мiжвоеннi роки на територii Полiсся iснував концентрацiйний табiр для iнтернування супротивникiв керiвного режиму пiд назвою Береза Картузька. 1930 року в Берестейськiй фортецi розмiстили арештованих лiдерiв блоку «Центролев», яких згодом засудили на Берестейському процесi.

За рiвнем розвитку Полiсся можна було зарахувати до найбiльш вiдсталих регiонiв Польщi з найвищим рiвнем неписьменностi. На територii тогочасного Полiського воеводства поляки становили меншiсть населення. Жителi переважно говорили дiалектами бiлоруськоi та украiнськоi мов.






Полiщук



17 вересня 1939 року пiд радянською окупацiею опинилася вся територiя Полiсся. До складу Бiлоруськоi Радянськоi Соцiалiстичноi Республiки (БРСР) вiдiйшла бiльша частина Полiсся. Натомiсть iнша ii частина увiйшла до складу Украiнськоi Радянськоi Соцiалiстичноi Республiки (УРСР). Пiсля закiнчення другоi свiтовоi вiйни та змiни кордонiв Польщi повернули лише невеличкий клаптик колишнього Полiського Воеводства.

Жителi Полiсся до аварii на ЧАЕС займалися не лише сiльським господарством та риболовлею, а й будiвництвом нових дорiг, вирубкою лiсу, осушенням болiт, змiною рiчищ рiчок. Спорудили Киiвське водосховище, а також став-охолоджувач атомноi станцii. Аварiя змiнила все. Їi наслiдки змусили людей покинути обжитi мiсця, землю своiх предкiв. Навiть попри те, що частина Полiсся географiчно належить до Зони вiдчуження, вона дотепер зберiгае пам’ятки культури, якi е свiдками iсторичних подiй. Серед них старi занедбанi села; кургани, якi пам’ятають татарську навалу; руiни старих костелiв; пам’ятники, встановленi на мiсцях бойових дiй Другоi свiтовоi вiйни; покинутi предмети побуту колишнiх жителiв, яких поспiшно евакуювали. Люди вимушено покинули своi домiвки, але залишили нам свою iсторiю.






Полин звичайний



Бiльшiсть легенд, оповiдань та казок Полiсся пов’язана з природою, рiчками та лiсами, в яких збирали ягоди, гриби, мед. У цих лiсах водилися дикi кабани, лосi, сарни, оленi, ведмедi. Мальовничi краевиди Полiсся приваблювали велику кiлькiсть вiдпочивальникiв – жителiв столицi. Кияни мали можливiсть чудово провести час: купатися в рiчцi, ходити на полювання, рибалити, збирати гриби, милуватися прекрасною природою.

Назва мiста Чорнобиль походить вiд рiзновиду полину звичайного, званого в народi чорнобилем. Дана рослина була дуже поширена в цiй мiсцинi. Про цю рослину писалося ще в Бiблii, тому багато християн дотримуеться думки, що катастрофа була знаменням долi. Крiм того, про Чорнобиль згадуеться в Одкровеннi Іоанна Богослова. Фрагмент з Одкровення зi самого початку катастрофи цитували у зв’язку з аварiею на ЧАЕС.

Уже в Х ст. пiвнiчнi та пiвденно-захiднi територii Киiвського князiвства вкрила густа мережа мiст, феодальних замкiв та невеликих поселень. Найбiльш заселеними вважалися насамперед береги рiчок Прип’ять, Тетерiв, Ірпiнь та Уж. Предмети, знайденi пiд час археологiчних розкопок в Чорнобильськiй Зонi, яскраво засвiдчують iснування в цих мiсцях поселення наприкiнцi ХІ ст. – у першiй половинi ХІІ ст. До 1127 р. мiсто називалося Стрежiв. Свою назву воно отримало за правлiння князя Рюрика в ХІІ ст. Вперше назва Чорнобиль зустрiчаеться в Іпатiiвському Лiтописi (1193 р.) – одному з найдавнiших лiтописних зведень. Зокрема згадуеться про полювання в тутешнiх лiсах князя Рюрика Ростиславовича. Це вказуе на те, що Чорнобиль належав до Киiвського князiвства. В околицях Чорнобиля археологи виявили 30 курганiв. Одним iз найдавнiших та найбiльш знаним iз них е Татарський Курган. У ньому знайшли залiзну зброю та срiбнi монети.

У ХІІІ ст. на тому мiсцi, де Прип’ять впадае в Днiпро, вiдбулася битва об’еднаного вiйська украiнсько-литовського з татарами, яка завершилася поразкою монголо-татар.

У другiй половинi ХІV ст. Чорнобиль увiйшов до складу Великого Князiвства Литовського. Землями князiвства управляли намiсники, яких призначали воеводи. У 1548 роцi князь Фрiдрiх Пронський побудував у Чорнобилi дерев’яний замок, обнесений частоколом, iз двома вежами без вiкон. В’iзд до замку здiйснювався через мiст. З одного боку пiдхiд до замку ускладнювала рiчка, а з iншого – не надто глибокий та широкий рiв. У замку не було власноi криницi, сховища для iжi та гарнiзону. Траплялися випадки, коли на вартi стояв лише один чатовий. Спустошливi набiги монголо-татар оминали Чорнобиль. У 1563 роцi Киiвський, Черкаський i Чорнобильський замки отримали озброення вiд Литви. Чорнобильському замку дiсталося лише 6 старих гармат та 30 рушниць.






Вечiр на Полiссi (Юзеф Хелмонський, 1909 р.)



Чорнобиль, який починався в мiсцi з’еднання рiчок Уж та Прип’ять, здавна вважався вiйськовим поселенням пiд владою Королiвства Польського. Солдатiв забезпечували всiм необхiдним: житлом, земельними надiлами, невеликими хуторами. Мешканцi Чорнобиля та його околиць займалися переважно добуванням болотноi руди. До сьогоднi багато сiл Полiсся мае назву Рудня (Рудня-Вересня, Рудня-Іллiнецька тощо). У мiстi розвивалося бондарство, ковальство, рибальство.

У 1566 роцi король Сигiзмунд Август вiддае Чорнобильський замок у довiчне користування Фiлоновi Кмiтi в обмiн на його маеток у Лiтинi (територiя сучасноi Вiнницькоi областi). Вiдтодi мiсто перебувае в приватнiй власностi.






Ян Миколай Ходкевич



У 1569 роцi Чорнобиль переходить до Королiвства Польського. Ця подiя стала причиною широкомасштабних народних повстань. У ХVII ст., пiсля одруження Лукаша Сапеги з донькою Фiлона Кмiти Софiею, замок як посаг переходить до рук династii заможних шляхтичiв – Сапегiв. 1626 року подружжя стае фундатором костелу та засновником домiнiканського монастиря в Чорнобилi, в якому згодом було поховане. Пiсля цього замком володiв Ян Казимир Сапега. Саме пiсля його наказу костел та монастир переносять на iнше мiсце. У другiй половинi XVIII ст. у костел Внебовзяття Пресвятоi Дiви влучае блискавка, внаслiдок чого святиня згорае дотла.

У XVI ст. Чорнобиль стае важливим осередком торгiвлi з розвиненими водними шляхами. На той час у мiстi налiчувалося близько тисячi жителiв. Пiд час Нацiонально-визвольноi вiйни пiд проводом Богдана Хмельницького в другiй половинi XVIII ст. мiсто починае занепадати. У цей час на територii Чорнобиля базувався Киiвський полк пiд командуванням полковника Антона Ждановича. У 1656 роцi замок успадковуе Казимир Владислав Сапега, а в 1703 роцi той за правом спадщини переходить у власнiсть магнатiв Ходкевичiв.

У 1671 роцi загiн козакiв на чолi з полковником Іскрицьким брав участь у еврейських погромах мiста Чорнобиль. Велику кiлькiсть евреiв пограбували й замордували. Згiдно з переписом населення 1765 року, у Чорнобилi налiчувалося 96 еврейських будинкiв. Загалом у мiстi проживало 696 осiб еврейського походження.






Розалiя Любомирська-Ходкевич



У XVIII ст. Чорнобиль стае резиденцiею жмудського старости, Яна Миколая Ходкевича. У 1768 роцi вiн змiцнюе обороннi споруди замку та мiста. За його правлiння зводять новi, вищi вали з гарматами; навколо мiста риють глибшi рови, ремонтують розвiдний мiст. Крiм того, пiсля нищiвноi пожежi вiдбудовують костел Внебовзяття Пресвятоi Дiви Марii. Храм освятили в 1757 роцi.

Пiд час гайдамацького руху проти польського панування Чорнобиль двiчi потрапляе до рук повстанських загонiв (у 1747 i 1751 рр.).

Мешкав Ян Миколай Ходкевич в одноповерховiй садибi, яка налiчувала 9 кiмнат, поруч iз замком, у якому вiн нiколи не проживав. У час Колiiвщини, у 1768 роцi, Ходкевич змiцнюе мiсто потужними фортифiкацiями та атакуе повстанського ватажка Івана Бондаренка. У 1791 роцi на територii Чорнобиля базувалася 8-ма пiша дивiзiя пiд командуванням Миколая Радзивiлла.

Варто зазначити, що володiння Ходкевича були величезнi й охоплювали такi навколишнi села як Запiлля, Залiсся, Янiв, Новосiлки, Ямпiль, Нагiрцi, Копачi, Машiв, Зимовище та iншi.

Цiкаво те, що назва Чорнобиль свого часу з’являеться в iсторii Великоi французькоi революцii, у перiод якобiнськоi диктатури. Уродженка Чорнобиля, 26-рiчна полька Розалiя Любомирська-Ходкевич, донька Яна Миколая Ходкевича свого часу виiхала до Францii. Згодом ii звинуватили в змовi з Марiею-Антуанеттою й 30 червня 1794 року стратили на гiльйотинi. Цей смертельний вирок був вельми критично сприйнятий суспiльством як черговий доказ дикунства французькоi революцii.

У 1793 роцi мiсто опиняеться пiд владою Росiйськоi Імперii. У другiй половинi XVIII cт., у 1755 роцi, тут оселяеться колонiя старообрядцiв – вихiдцiв Стародуб’я. У захiднiй частинi села Замошня вцiлiв старообрядницький цвинтар та руiни церкви Казанськоi iкони Божоi Матерi.

З кiнця XVIII ст. Чорнобиль стае одним iз найбiльших центрiв хасидизму на територii Украiни. Чималу роль у цьому вiдiграе рабин Менахем Нахум Тверський та його син Мордехай, який стае засновником еврейськоi школи у м. Чорнобиль. Крiм того, вiн активно займався видавничою справою. У другiй половинi XIX ст. у мiстi налiчувалося 5 синагог. Проте, за даними iнших джерел, була лише одна синагога та 4 церкви. Менахем Нахум Тверський стае основоположником династii тверських цадикiв, вiдомоi як династiя чорнобильських цадикiв. За часiв Мордехая, сина Монахема, тисячi паломникiв-хасидiв з польських та украiнських мiстечок прибували до Чорнобиля. Громадянська вiйна в 1920 роцi змушуе династiю тверських цадикiв залишити Чорнобиль.

На зламi XVIII i XIX столiть мiсто iнтенсивно заселялося евреями. Пiсля листопадового повстання в 1832 роцi царська влада закривае домiнiканський монастир. Костел Внебовзяття Пресвятоi Дiви Марii в Чорнобилi стае единою парафiяльною святинею, яку вiдвiдувало кiлька мiсцевих католикiв. Євреi наприкiнцi XIX ст. становлять найбiльшу етнiчну групу мiста (60 % населення). Православнi становили 33 %, старообрядцi – 9 %, католики – 1 %.

У Чорнобилi на рубежi XIX та XX столiть iснував важливий транспортний вузол – вантажно-пасажирський рiчковий порт, який на той час становив важливу складову прибуткiв мiста. У тi часи мiсто спецiалiзувалося на виробництвi деревини; займалося торгiвлею овочами. Центром для збуту овочiв був Киiв, вiдстань до якого складае близько 100 км. На той момент у Чорнобилi проживало 16 740 осiб та налiчувалося 2000 дворiв. Три рази на рiк у мiстi вiдбувався ярмарок, на який з’iжджалися евреi з навколишнiх сiл.

Головну споруду Чорнобильськоi садиби Ходкевича перебудовували кiлька разiв, i в 1865 роцi вона налiчувала 22 кiмнати, 2 кухнi та льох. У 1896 роцi Ходкевичi продають мiсто Росiйськiй Імперii, а замком та садибою володiли до 1910 року.

1870 року в Чорнобилi вiдкрили парафiяльну школу, заснували аптеку. Кiлька разiв на рiк збирався ярмарок. Починають свою дiяльнiсть шкiряний, цегляний та свiчний заводи. Крiм того, працюе невелика верф, яка займалася будiвництвом дерев’яних рiчкових суден. Розвитку економiки мiста сприяло вигiдне положення на рiчковому шляху. Пристань стала важливим мiсцем для торгiвлi. Рiчку використовували для сплаву деревини.

Подii революцii 1905–1907 рр. суттево не вплинули на життя мiсцевих мешканцiв, воно йшло звичайним, буденним ритмом. Економiчнi негаразди хвилювали жителiв значно бiльше, нiж причини спалаху революцii.

Костел Внебовзяття Пресвятоi Дiви Марii сильно постраждав 1918 року пiсля Жовтневоi революцii. Пiд час украiнсько-радянськоi вiйни, у квiтнi 1919 року, прокотилася хвиля масових еврейських погромiв. Особливою жорстокiстю вiдзначалися селянсько-повстанськi загони пiд проводом отамана Ілька Струка. З 7 квiтня по 2 травня 1919 року владу над мiстом утримували селяни. Вони колонами гнали евреiв до рiчки, потiм наказували стрибати у воду, пiсля чого починали в них стрiляти. У тих, кому вдавалося вижити, вимагали великий викуп. Внаслiдок численних погромiв евреi починають перебиратися до бiльших мiст. Влiтку 1919 року Червоний Хрест створюе в Чорнобилi iдальню для 550 еврейських дiтей, а також пункт харчування для 800 осiб.

27 квiтня 1920 року, пiд час польського наступу на Киiв, неподалiк вiд мiста Чорнобиль польське вiйсько вступило в переможну битву з бiльшовицьким вiйськом. Порт на рiчцi Прип’ять був важливим об’ектом, тому польська пiхота отримала наказ взяти Чорнобиль. На першому етапi наступу польських вiйськ 9-та пiхотна дивiзiя отримуе завдання зайняти Чорнобиль, який забезпечував пiдтримку дiй Червоноi Днiпровськоi Флотилii бiля устя Прип’ятi. Крiм того, мiсто служило тилом частин Червоноi Армii, дислокованих у межирiччi Прип’ятi та Тетерева.

У 1922 роцi радянська влада конфiсковуе майно костелу Внебовзяття Пресвятоi Дiви Марii, а вже на початку 30-х рр. храм вщент знищили. У вцiлiлих пiдвалах костелу спочивають члени династiй Сапегiв та Ходкевичiв. На початку 1922 року Чорнобиль залишаеться без священника. Богослужiння виконують ксьондзи з парафii мiста Хабне. Наприкiнцi 20-х рр. iх вiдправляють до таборiв i закатовують до смертi.

Густi лiси та рiчка Прип’ять захистили мiсцевих жителiв вiд масового голоду 1932–1933 рр., що охопив усю територiю Украiни. Поштовхом до розвитку мiста на початку 30-х рр. стало вiдкриття залiзничного сполучення Чернiгiв – Овруч.

З 1922 по 1991 рiк мiсто перебувало в складi Украiнськоi Радянськоi Республiки. У 1941 роцi Чорнобиль офiцiйно отримуе статус мiста. Пiд час Другоi свiтовоi вiйни нiмцям вдалося двiчi захопити мiсто. Перша окупацiя тривала вiд 25 серпня 1941-го року до 28 вересня 1943 року, друга – вiд 5 жовтня 1943 року до 17 листопада 1943 року. Пiд час нiмецькоi окупацii знищили бiльшу частину мiсцевоi еврейськоi громади.

Пiсля закiнчення вiйни частина евреiв повернулася до Чорнобиля. Навколишнi лiси стали надiйним укриттям для партизанських загонiв. Саме партизани вiдiграли вирiшальну роль у визволеннi Киiвського Полiсся, а також столицi Украiни – Киева. Одним iз головних завдань партизанiв стала переправа радянських вiйськ через рiчку Прип’ять. Пiд час битви в селi Новi Шепеличi 25 вересня 1943 року загинуло близько 1000 нiмецьких солдатiв та офiцерiв. До сьогоднi в навколишнiх селах iснують могили та пам’ятники на честь партизанiв, якi вiддали життя в тих вирiшальних боях.

У пiслявоенний час Киiв та Чорнобиль сполучав рiчковий, автобусний та повiтряний транспорт. По Прип’ятi курсували рейсовi катери до Мозира, iз зупинкою в Чорнобилi. На територii сiл Новi Шепеличi та Горностайпiль з’явилися невеликi аеродроми. У мiстi вiдкривали багато крамниць, кiнотеатрiв, ресторанiв, кав’ярень.

У 1969 роцi прийняли рiшення про будiвництво атомноi електростанцii. Вiдтепер iсторiя мiста нерозривно пов’язана з електростанцiею, яка розташована у 18 км вiд Чорнобиля.

Мiсто Прип’ять мало стати символом майбутнього, символом нескореностi комунiзму. Пiсля того, як стало вiдомо про будiвництво АЕС на територii Украiни, розпочався пошук вiдповiдного майданчика для розмiщення цього об’екта. За 100 км на пiвнiч вiд столицi мiстилося водосховище, утворене греблею Днiпровськоi ГЕС. З усiх бокiв його оточували густi лiси, озера та болота. Головним населеним пунктом цiеi мiсцевостi був Чорнобиль. Дiлянка пiд будiвництво майбутньоi ЧАЕС розташовувалася за 20 км на пiвнiч вiд Чорнобиля. Мiсто прекрасно розпланували: широкi вулицi, зеленi проспекти, новiсiнькi багатоповерхiвки. Запланували вiдкрити кiлька шкiл, спортивнi комплекси, басейни, парк розваг, готель, кiнотеатри, бiблiотеки, культурнi осередки. Магазини Прип’ятi були заповненi рiзноманiтними товарами, тодi як полицi iнших мiст пустували. Мiсто створювали для персоналу електростанцii. Прип’ять була мiстом молодi – середнiй вiк мешканцiв на момент аварii становив 26–30 рокiв.






Будiвництво Прип’ятi



Мiсце пiд будiвництво Прип’ятi затвердили 27 липня 1967 року. Влада запропонувала декiлька дiлянок в околицях мiста Чорнобиль: на пiвдень та на пiвнiч села Копачi, на захiд вiд залiзничноi станцii «Янiв», а також на мiсцi селища Лiсне. Врештi-решт обрали дiлянку на схiд вiд села Семиходи. Близьке розташування залiзничноi станцii, рiчки та автошляхiв стало вирiшальним при виборi цiеi дiлянки.

Будiвництво Прип’ятi розпочалося 4 лютого 1970 року на вiдстанi близько 4 км вiд Чорнобильськоi атомноi електростанцii (ЧАЕС). Передусiм мiсто мало забезпечити житлом працiвникiв станцii та iхнi родини. У 1979 роцi, на пiдставi постанови Верховноi Ради Украiнськоi Радянськоi Соцiалiстичноi Республiки (УРСР) за № 1264/686 Прип’ять отримала статус мiста.

На момент початку будiвництва мiсто перетворюеться на величезний транспортний вузол. Водночас iз заснуванням мiста випрямляють суднохiдний фарватер рiчки Прип’ять. У 1976 роцi ii довжина становила 591 км (вiд гирла). Головною транспортною артерiею мiста стае потужний залiзничний вузол – станцiя «Янiв». Крiм того, з’являеться зручна мережа автошляхiв. Розвиваеться автобусне сполучення, а 1982 рiк був пiковим для автовокзалу в Прип’ятi. 21 травня 1982 року автовокзал прийняв та вiдправив 52 автобусних рейси в 14 напрямках. До зразкового радянського мiста, крiм звичайних пасажирiв та мiсцевого населення, приiздило чимало туристiв, а також представникiв рiзноманiтних державних комiсiй.






Будiвництво Прип’ятi та ЧАЕС



Вулицям та проспектам Прип’ятi надавали притаманнi для радянськоi епохи назви. Крiм суто iдеологiчних назв – проспект Ленiна, вулиця Дружби Народiв, вулиця Героiв Сталiнграду, тут з’являеться вулиця Набережна, проспект Будiвельникiв, проспект Ентузiастiв. У назвi вулицi Лесi Украiнки вiдбилася нацiонально-культурна складова Украiнськоi РСР.

Леся Украiнка (1871–1913) – украiнська письменниця, поетеса та лiтературознавиця. За свое коротке життя вона написала низку вiршiв, якi через деякий час стали безсмертними. Їi справжнiм iм’ям було Лариса Косач-Квiтка. Майбутня поетеса виросла в шляхетнiй сiм’i. Їi батьки походили з лiвобережноi Украiни й були нащадками козацьких старшин. Леся Украiнка похована на Байковому кладовищi в Киевi. На згадку про талановиту поетесу назвали багато вулиць, вiдкрили музей та Нацiональний академiчний росiйський драматичний театр. Варто зазначити, що в 2001 роцi портрет Лесi Украiнки розмiстили на украiнськiй банкнотi в 200 гривень.

У мiстi також була створена вулиця Ігоря Курчатова.

Ігор Курчатов (1903–1960) – один iз найвiдомiших радянських вчених та винахiдникiв. Вiн перший у Радянському Союзi створив атомну бомбу, ядерний реактор та перший у свiтi – термоядерну бомбу.

У Прип’ятi також були вулицi, присвяченi героям Другоi свiтовоi вiйни – Андрiю Огньову та Єгору Лазареву.

Андрiй Огньов (1902–1943) – молодший сержант 8-i Ямпiльськоi стрiлецькоi дивiзii, який проявив вiдвагу пiд час Битви за Днiпро 24 вересня 1943 року. Помер поблизу села Товстий Лiс. Його могила мiститься бiля залiзничноi станцii Янiв. Нагороджений медаллю Героя Радянського Союзу.

Єгор Лазарев (1906–1943) – сержант 8-i Ямпiльськоi стрiлецькоi дивiзii, командир групи саперiв. Вiн проявив особливу мужнiсть та безстрашнiсть пiд час битв за Десну та Прип’ять. Помер у жовтнi 1943 року. Його могила розташована бiля залiзничноi станцii Янув. Нагороджений медаллю Героя Радянського Союзу.

Характерною рисою забудови Прип’ятi був чiтко окреслений центр мiста. Тут мiстилися адмiнiстративнi будiвлi, об’екти дозвiлля, культури та вiдпочинку (кiнотеатр «Прометей», палац культури «Енергетик»), унiвермаги та готельнi комплекси. Варто зазначити, що на територii колишнього СРСР вже iснувало 19 палацiв культури та 11 кiнотеатрiв, зведених за iдентичним проектом як вищезгаданi «Енергетик» та «Прометей». Прип’ять мала стати прикладом будiвельноi вишуканостi радянськоi архiтектури. До кiнця 1988 року запланували ввести в експлуатацiю два великi торговельнi центри, палац пiонерiв, новий двозальний кiнотеатр, палац мистецтв «Юбiлейний», готель «Жовтень», два спортивнi комплекси. Крiм того, на перехрестi вулиць Будiвельникiв та Лесi Украiнки мала з’явитися власна телевежа висотою 52 м.

Основною мiстобудiвною iдеею Прип’ятi став так званий принцип «трикутноi» забудови, розроблений групою московських архiтекторiв пiд керiвництвом Миколи Остоженка. Пiсля попереднього затвердження киiвськi архiтектори додатково внесли до проекту забудови власнi змiни. Характерною рисою «трикутноi» забудови була вдала сумiш житлових будинкiв середньоi поверховостi та будинкiв пiдвищеноi поверховостi, внаслiдок чого з’являвся вiзуальний простiр мiж будiвлями. Прип’ять, на вiдмiну вiд старих мiст iз вузькими вуличками та надгустою забудовою, проектували для створення комфортних умов проживання. Широкi вулицi мiста потопали у квiтах та зеленi дерев. Майже всюди росли берези, в’язи, каштани, жасмин, бузок. У магазинах був великий вибiр товарiв, якi неможливо було придбати деiнде. Пересiчнi радянськi громадяни могли про таке тiльки мрiяти. До того ж Прип’ять мала стати мiстом без коркiв. Вулицi проектували таким чином, щоб унеможливити виникнення автомобiльних заторiв.

У червнi 1971 року робоча комiсiя прийняла в експлуатацiю 90-квартирний житловий будинок. Першу школу збудували в груднi 1972 року.

За генеральним планом у Прип’ятi мало проживати близько 80 000 тисяч жителiв. Це дозволяе припустити, що життя 49 000 мешканцiв мiста було якiсне та комфортне. Насамперед житло отримали працiвники АЕС. Решта населення могла розраховувати на кiмнату в гуртожитку або готелi (в мiстi iх налiчувалося 18).






Прип'ять до аварii на ЧАЕС. Джерело: chnpp.gov.ua



27 квiтня 1986 року, на наступний день пiсля катастрофи, ухвалили рiшення про евакуацiю населення Прип’ятi. Близько 50 000 осiб були змушенi покинути своi домiвки, залишаючи все майно. Цим скористалися мародери та мисливцi за металом, якi продовжують виносити залiзнi рештки Прип’ятi.

Нинi Прип’ять являе собою радянське мiсто-музей пiд вiдкритим небом – мiсце паломництва туристiв, аналогiв якому немае у свiтi. У Прип’ятi майже нiчого не змiнилося з 70-х рокiв, окрiм ii мешканцiв. Широкi проспекти та вулицi заросли кущами та деревами. Природа виграла битву з цивiлiзацiею, i цю перемогу неможливо не помiтити.

Будiвництво Чорнобильськоi атомноi електростанцii було зумовлено передусiм стрiмким розвитком промисловостi та будiвельноi галузi, що спричиняе загрозу дефiциту електроенергii на територii Полiсся. З’являеться необхiднiсть кардинальних змiн, що потребували вирiшення на державному рiвнi. У зв’язку з цим у сiчнi 1967 року прийняли рiшення про розмiщення черговоi атомноi станцii з реактором РМБК у селi Копачi Киiвськоi областi. Дiлянку пiд будiвництво обрали пiсля огляду 16 потенцiальних пунктiв у Киiвськiй, Житомирськiй та Вiнницькiй областях. Це мiсце було на правому березi рiчки Прип’ять в 12 км вiд мiста Чорнобиль. Ця мiсцевiсть вiдповiдала всiм вимогам щодо водопостачання, транспортних засобiв, наявностi залiзничних колiй та санiтарних норм.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/boris-tynka/putivnik-po-chornobilu/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения